У ВІРШАХ – ПЕРЕЖИТИЙ БІЛЬ ВІЙНИ: ІСТОРІЯ ЗАХИСНИКА, ЯКИЙ НЕ ЗДАЄТЬСЯ
Історія українського військовослужбовця Романа Припіна — це свідчення мужності, витримки та сили духу. Пройшовши через бойові дії, втрату побратимів, важке поранення та тривалу реабілітацію, він не лише зберіг віру в життя, а й продовжив служіння державі, ставши прикладом для колег і молодих захисників.
Житель села Бабина Роман Припін із 2014 року став на захист України. Він - старший сержант, розвідник-сапер 3 розвідувальної групи спеціального призначення, який пройшов складний бойовий шлях та не одну гарячу точку.
У 2014 році, коли ворог посягнув на українську землю, Роман добровільно долучився до лав Збройних сил України. Службу розпочинав у 703 інженерному полку, згодом проходив її у 12-й бригаді армійської авіації імені генерал-хорунжого Віктора Павленка, а пізніше — у складі 71-ї єгерської бригади десантно-штурмових військ.
«Повномасштабну війну я зустрів удома. Подзвонив черговий батальйону і повідомив, що тривога. Ми вже знали, що буде повномасштабна війна, тільки не знали, в який день. Нас відправили вантажити боєприпаси. Коли ми виїхали зі складу, щоб вантажити бронежилети, майже одразу по складу прилетіли ракети. 24 лютого я в колоні з технікою виїхав на Київський напрямок. Там ми готували майданчики для посадки вертольотів. Наші борти відбивали Бучу та Ірпінь, а ми їх забезпечували. Як швидко відпрацюємо ми, так і вони», – говорить Роман.
28 березня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Бурлацьке Донецької області підрозділ, у складі якого перебував Роман, стримував наступ противника. Після проведення штурмових дій українські захисники розраховували на короткий перепочинок, однак ворог розпочав інтенсивний обстріл позицій із застосуванням безпілотних літальних апаратів.
Унаслідок одного з таких уражень військовослужбовець отримав поранення. Того дня підрозділ зазнав втрат: четверо військовослужбовців із двох груп загинули, ще четверо були поранені.
«Я мав іти з групою на черговий штурм. Це була крайня позиція росіян. Ми її так і не штурмували. На половині дороги від нашої позиції до їхньої один військовослужбовець зламав ногу. Ми були змушені повертатися на попередню позицію, щоб надати йому допомогу. Там ми і залишилися. А зранку вже почали штурмувати нас. Ми декілька штурмів відбили. Було два прямих попадання в бліндаж. Я тоді не одразу зрозумів, які поранення отримав. Як виявилось, важкі. Дві ноги були посічені осколками та зламана шия», – пригадує Роман.
У темну пору доби поранені розпочали вихід із району бойових дій. Маршрут пролягав через мінне поле у напрямку до українських позицій. Пересувалися в складних умовах — під дощем, у багнюці, долаючи інженерні перешкоди та намагаючись уникнути виявлення ворожими дронами. Евакуаційний автомобіль, який мав забрати поранених, зазнав ураження противником.
«Ми переважно пересувалися вночі по мінному полі, в дощ. Бо коли падає дощ, то дрони не літають», — розповідає військовослужбовець.
Попри поранення та виснаження, група змогла дістатися до своїх. Спершу військовослужбовці вийшли до розвідників, де отримали допомогу та можливість перепочити, а згодом — до підрозділу операторів безпілотних літальних апаратів, після чого були евакуйовані до медичних закладів.
Роман проходив лікування у Запоріжжі, Вінниці, Львові та Мукачеві. У Львівському військовому шпиталі йому провели операцію із встановленням імпланта, що дозволило відновити здатність самостійно пересуватися.
«В мене зламаний хребет в шийному відділі. Мені видалили частину хребта і замість нього вставили імплант і зафіксували пластиною. Ну, і мені сказали, що я за службу можу забути. Демобілізували мене 28 серпня 2025 року», — каже він.
Після проходження лікування та реабілітації у 2025 році Роман Припін розпочав новий етап служіння державі — приєднався до Самбірського районного відділу Управління поліції охорони у Львівській області.
«Моя офіційна посада зараз – охоронник групи охорони об’єктів та публічної безпеки. Охороняємо критичну інфраструктуру, школи. Прийшовши працювати в поліцію охорони, я фактично собі замінив службу на передовій. Я відчуваю, що займаюся чимось важливим. Поліція охорони стала для мене переходом з військового життя в цивільне», — зазначає Роман.
За сумлінне виконання службових обов’язків та мужність він двічі відзначений відзнаками учасника бойових дій та нагороджений почесним званням ветерана війни.
Роман — найстарший у родині, де зростали ще двоє братів і дві сестри. Його приклад став визначальним для молодших братів — Андрія та Василя, які також стали на захист України.
Схильність до творчості у Романа проявилася ще у шкільні роки. Перші поетичні спроби були присвячені юнацьким почуттям і збереглися в одному зошиті, який і досі є у батьківській оселі. За словами матері, талант до поезії він успадкував від прадідуся, який також писав вірші.
Сьогодні поезія стала для нього способом осмислення пережитого.
«Моє захоплення поезією розпочалося ще в дитинстві. Спочатку писав любовні вірші, а вже коли я був в АТО, то тематика кардинально змінилася. Навіть випустив книжку під назвою «Уламки пам’яті, вірші війни», — говорить Роман.
Один із таких творів він декламував на Алеї Пам’яті Героїв у місті Новий Калинів, присвятивши його загиблим побратимам.
Історія Романа Припіна — це приклад незламності українських захисників, сили духу, вірності Україні та служіння державі через службу в поліції охорони.
