Я пам’ятаю його таким…
У межах Тижня пам’яті, приуроченого до вшанування полеглих захисників і захисниць України, ми продовжуємо розповідати історії наших Героїв — людей, які залишили по собі не лише пам’ять про службу, а й особливий слід у серцях тих, хто був поруч.
Цього разу згадуємо Михайла Штинду — старшого сержанта поліції, який присвятив роки службі та захисту людей. У вересні 2016 року він розпочав службу у Дрогобицькому РВ УПО Львівської області, а із серпня 2020 року продовжив її у Трускавецькому міському відділі, де зарекомендував себе як відповідальний правоохоронець і надійний колега.
З початком повномасштабного вторгнення Михайло став на захист України. Із вересня 2024 року служив у складі спецпідрозділу «КОРД», разом із побратимами виконуючи бойові завдання на найнебезпечніших напрямках.
18 вересня 2025 року під час запеклих боїв поблизу Іванопілля Михайло загинув, боронячи Україну. Йому було лише 38 років.
Про нього розповідає його тезка, друг і колега Михайло, який працював поруч із ним та знав його як людину, на яку завжди можна було покластися.
«Михайло був добрим, щирим, відкритим і дуже компанійським. До нього тягнулися люди, йому довіряли. Якщо виникала складна ситуація чи відповідальне завдання, багато хто хотів працювати саме з ним. Бо знали: Михайло не підведе.
Він завжди знаходив час для інших — міг допомогти, порадити, підтримати. Якщо давав слово — обов’язково його дотримувався. А розпочату справу неодмінно доводив до кінця.
Михайло постійно був у русі. Кудись поспішав, щось планував, вирішував безліч справ. У нього було багато задумів. Але, попри цей насичений ритм, він ніколи не відмовляв у допомозі.
У нього було дуже багато друзів і знайомих. Коли ми разом ішли вулицею, здавалося, що кожні кілька метрів він із кимось вітається. Його знали, його поважали.
Він був людиною принципів і справедливості. Завжди прагнув чинити правильно, допомагати людям і бути корисним тим, хто поруч».
«Високий, статний, із густою бородою — саме через неї ми жартома називали його “Отцем Михайлом”. Він сприймав це з усмішкою і завжди підтримував наші жарти.
Михайло любив спорт і добре розумів його користь, тому часто намагався залучити до занять друзів і колег. Він умів мотивувати інших власним прикладом.
А ще це була людина, яку не потрібно було просити двічі. У будь-якій критичній ситуації я знав: на нього можу розраховувати. Він допоможе — без зайвих слів і вагань».
«Важко усвідомлювати, що його більше немає. Особливо коли згадуєш, скільки в нього було планів, скільки всього він хотів зробити і скільки ще міг би зробити.
У моїй пам’яті Михайло назавжди залишиться усміхненим, енергійним, життєрадісним. Людиною, яка завжди була поруч, коли це справді було потрібно. Людиною, на яку можна було покластися.
